Цінності та традиції

Наш український народ має багату і оригінальну культуру, надбану численними поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Це — світовідчуття та світосприймання нашого народу. Українські традиції пояснюють та обґрунтовують взаємини між людьми, між людьми і природою, духовну цінність кожної окремої людини, і народу взагалі.
Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона; всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду.Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Цінності – це певний набір життєвих потреб і прагнень, те, що в людині в житті потрібно, що вона в цьому життіцінує. Наприклад, якщо людина бачить несправедливість і намагається це виправити – це прояв системи цінностей – людина цінує справедливість. Або коли людина відчайдушно намагається заробляти на життя і забезпечити себе з матеріального боку, при цьому нехтуючи всім іншим – це теж система цінностей.

Такі вони, людські цінності. Різні бувають, їх не можна осуджувати – кожна допомагає людині виживати. Інша річ, що деякі системи працюють на благо цілого народу, а деякі – тільки на сумнівне благо окремих осіб. Надмірне поширення цінностей другого типу приводить до різноманітних суспільних хвороб і руйнування цілих держав.

Взагалі, забезпечення суто власних потреб, байдуже матеріальні вони чи якісь інші – це цілком природно. Навіть більше – це єдина життєздатна система цінностей, яка забезпечить виживання і, щонайголовніше, повноцінний розвиток. Але як же так виходить, що деякі люди, забезпечуючи власні потреби, при цьому часто завдають серйозної шкоди іншим? Дуже просто – шкода чи користь залежать від того, чи цінності-інтереси цих людей збігаються з інтересами інших.

З іншого боку, в українській історії були й ті, хто боровся за свій народ, при цьому не жаліючи себе. Кагани, князі, гетьмани – грали свої ролі у формуванні України. Але мова піде про поета, котрий одним лише словом і самопожертвою спромігся пробудити нас від багатолітньої млосної дрімоти (культурного занепаду).

Вплив Тараса Шевченка, Кобзаря, був настільки великим, що забезпечив йому безсмертя і статус своєрідної ікони, що символізує відродження традицій і протистояння руйнівним впливам завойовників. Хоча в своїх творах він скоріше сумує за втраченою звитягою козаків і колишньою величчю українського народу, але робить це із непідробною щирістю. І це врізається у свідомість, змушує замислитись над речами, до яких раніше начебто було байдуже.

Цілком слушно можна зауважити, що Шевченко – унікальна особистість, і що звичайні люди не можуть всі бути такими. Так само слушно на це можна відповісти, що насправді таких, як Шевченко, було багато – і не тільки серед людей літератури.